Легенда про Гуцульщину. - 26 Лютого 2010 - Цікаві новини

Субота, 10/12/2016, 12:47
| RSS

КОЛОМИЯ ПЕРЛИНА ПРИКАРПАТТЯ

Головна » 2010 » Лютий » 26 » Легенда про Гуцульщину.
17:50
Легенда про Гуцульщину.

У наших горах люди жили з давних-давен. Будували вони собі пристанівок у поточинах, де текла вода і не дуло вітром. Збільшилосі народу в горах, коли наш край зачєла плюндрувати татарва. Тоді наші гори кишіли втікачєми. Найбільше їх крилосі від біди коло найвищої гори. Чорною гора була для втікачів на нових місцєх. Чорною вона була і в очах ворогів, що не могли вони її досігнути, бо там непрохідні пущі стояли. Так і понині називають ту гору Чорною. Втікали суди люди навіть з Києва. Говорили, що найбільше було золотарів, різьбарів, шивкинь, ткачів, кушнірів, майстрів і музик, що сам кнєзь сказав їм в гірських дебрах сховатисі з своїми скарбами. Для свої роботи ці люди доста мали матеріалу. Тогди ще сила тисових лісів росла тут, а дичина волочиласі людим попід ноги. Було з чого майструвати, шити і ткати.

За першим разом татари занадилисі до нас і майже кождої весни та літа нишпорили по наших селах. Людим з гір було небезпечно віходити з своїх схованок. Навіть і ті, що мріяли сі вернути назад додому, лишілисі навічно в горах. Вони розселилисі по гірських закутинах та й взєлисі за ґаздівство. Найбільшим їх богатством став товар. Та хліба гірська землє не могла вродити на всіх. Їго гірські люди шукали по долах. Вони клали на коні свою працу, бо доріг для возів у горах тогди не було, і вандрували по пільних і підгірських селах за хлібом. Вандрівники йшли гуртом. Кождий ґазда мав до того конє, на якому віз сі, ще два-три коні з своїм добром. Всі вони мали зброю, бо ніхто не міг їм ґарантувати щасливу дорогу.

Людий, що мешкали в горах, називали горєнами. Коли їх збільшилосі до того, що в потоках стало тісно, вони сантужилисі на верхи. Тих, що будувалисі по верхах, називали верховинцьими.

Як люди з гір показувалисі по долах у своїй одежині, з своїми нацяцькованими кіньми, у подолян це викликало зацікавлення. А до того, аби прикликати до свого добра якнайбільше купців, верховинці грали на сопілках. Люди вібігали з хат і на дорозі виділи свєто. Всі подорожні, навіть жінки, їхали на коніх. Їх одежина була прикрашена, кінська збруя так само блищєла від прикрас, сопілка грала до танцу.

Поки зачинали обмінєти гірскі вироби на зерно, прибулі тігнули молодиц в танец і співали:
Гуцаласи, гуцаласи, гуцаласи дівка,
Вона би си не гуцала, якби не сопілка.

Як обмінєти вже не було що, то подорожні від’їздили. А що всі вони вже гуцалисі на коніх, то за ними жартом вікрикували: «Гуцаки! Гуцкани! Гуцани! Гуцули!» Найбільше таке любили вікрикувати діти, дівки і парубки. Та цего було їм замало, і вони ще й проказували співанку:
Гуп, гуц гуцули на сивій кобилі,
Один їде на фостику, а другий на гриві.
Один їде на фостику та й в сопілку грає,
Другий їде та й на гриві й гриву розчесає.
Не той гуцул, не той гуцул, що загуцуливсі,
А той гуцул, а той гуцул, що в горах родивсі.

Нам слова «горєни» і «верховинці» не так пасували, як гуцули. Бо гуцул — це їздец, танцівник, музика. Тому воно, то-то слово, так пристало до нас. Від него й наш край назвали Гуцульщина.

На замітку

… гуцул — це їздец, танцівник, музика. Тому воно, то-то слово, так пристало до нас. Від него й наш край назвали Гуцульщина.

Переглядів: 1082 | Додав: nad | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Форма входу
Відправити SMS
Погода
Валюта
Курс долара
Пошук
Календар
«  Лютий 2010  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
Міні-чат
200
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 49
Друзі сайту
Статистика
Яндекс цитирования Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0